Обереги нашого народу

Мета: Формувати знання дітей про обереги українського народу - вербу, калину, рушник,  хліб. Ознайомити  з народними звичаями, повір'ями, пробудити інтерес до культури українського народу, декоративно-прикладного мистецтва. Розвивати у дітей усне мовлення, уявлення, мислення. Виховувати у дітей глибоке почуття любові до рідної домівки, отчого краю, рідного слова, уважність, чуйність до природи.

Обладнання: Інтер'єр прикрашено рушниками; на столі лежать домашні обереги: рушник, калина, хліб, гілочки верби.

                                         Хід виховної години:

1.       Вступ. Організаційна частина.

1.1.  Оголошення теми і мети виховної години.

Я – землі цієї паросток зелений,

Я – цієї хвилі крапля дощова.

Заплелись у мене, приросли до мене

Жито і дерева, квіти і трава.

Вихователь: В яку б країну ви не приїхали, в кожній є свої символи і обереги. В Канаді- клен, у росіян- берізка. Сьогодні ми поговоримо про обереги нашого народу.

Ø Розповідь з елементами бесіди.

Вихователь: Обереги – наші давні і добрі символи, їхнє коріння сягає глибини століть. Обереги – це наша оселя, усе, що в ній є, усе, що ми нажили, що одержали в спадок від своїх батьків та дідусів. Оберіг- це предмет, який за магічними уявленнями захищає дім, людину від нечистої сили. У нас в Україні оберегами вважаються калина, верба. А які обереги українського народу знаєте ви?

Діти: Калина, верба, хліб, колискова пісня, ікона, рушник, вишиванки.

Вихователь: Сьогодні на виховній годині ми більше дізнаємось про них, а виконуючи різні завдання складемо найпоширеніше прислів`я про обереги. За кожне виконане завдання будете отримувати по одному слову.

2. Основна частина.

Ø Ознайомлення дітей з народним оберегом- вербою.

Вихователь: Ой, вербо, вербо зелена,
                       Спусти гіллячко додолу
                       На зелену діброву,
                       На червону калину,
                       Де соловейко гніздо в'є,
                       А зозуленька кує. (Показ слайдів.)

    В народі побутує повір'я, що верба - святе дерево. В давні часи її не використовували як паливо. У нас, в Україні, про це здавна знали, і завжди звертались до верби, бо вона злих духів відганяла, і в біді людині допомагала, від хвороби спасала. Буває, захворіє тяжко людина, то до верби іде, аби та дала їй своєї білої кори, щоб запарити її та випити чи випаритись у ній! Та за декілька разів і пройде хвороба. Як на душі тяжко, прийди до верби, притулися до неї, попроси поради, розкажи їй про свою тугу, — все як рукою зніме. А як ви гадаєте. Чому вербу посадили біля криниці? (Відповіді дітей.)

Верба воду очищає, робить її солодкою, цілющою, тому й садять верби у нас біля водойм, ставків, на берегах річок, над криницями, щоб вода була живою.

Верба

Ой, вербо, вербо зелена, 

Спусти гіллячко додолу, 

На зелену діброву, 

На червону калину, 

Де соловейко гніздечко в’є, 

А сивая зозуленька воркує. 

*** 

Не беріть із зеленого лугу верби 

Ні на жовті піски, ні на скелі, 

Бо зів’яне вона від жаги і журби 

По зеленому лузі в пустелі.

                                       

Ø Гра «Знайди кінцівку».

Ваше завдання до початку прислів`їв про вербу підібрати кінцівку.

Завдання:

Де ростуть верби, там чисті джерела води.

Верба, як трава лугова: ти її покоси, а вона знову виросте.

Зігнувся, як верба над водою.

Така правда, як на вербі груші.

Верболіз б'є до сліз.

Зацвіла верба - прийшла весна.

(Видається перше слово.)

Ø Ознайомлення дітей з народним оберегом- калиною

                      У вінку зеленолистім,

                      У червоному намисті

                      Видивляється у воду

                      На свою хорошу вроду. (Калина.)

   Калину найбільше шанували на Україні. Не було такої хати, коло якої б вона не росла. «Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте.» Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі китиці

розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто. А чи знаєте ви, чому цей чарівний кущ назвали калиною? Послухайте легенду про це.

        

                         Легенда «Калина» (За твором Г. Денченко)

  Колись давно-давно в одному селі жила привітна дівчинка. Звали її Калиною. Весною Калинка пішла в ліс. Довгий шлях пролягав від села до лісу. Обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай,- думає Калинка- посаджу тут щось, нехай росте.» Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тоненьке стебельце. А щоб прийнялося воно, аж від самої хати з криниці вона воду носила і поливала.

 Звеселилося стебельце. Швидко розрослося у великий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить рясний кущ. Підійшов ближче, усміхнувся і сів перепочити. «Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущик посадили і тому доброму серцю, що його викохало!»- сказав подорожній.

  Тут увесь кущик немов од сну стрепенувся. Весь він враз укрився білим цвітом. Обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистинки виблискують, а у кожній ягодці заховане зернятко, схоже на серце.

  Прийшла й Калинка до свого кущика і здивувалася. А кущ їй шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім`я, Калинко.» Відтоді так і називають той кущ калиною. (Супроводжується показом слайдів.)

Зоряна калина

В. Косовський

Говорила мати:
- Не забудься, сину, 
Як збудуєш хату, 
Посади калину.

Білий цвіт калини – 
Радість України, 
А вогнисті грона – 
Наша кров червона.

Зоряна калина – 
Це краса і врода
Нашої країни, 
Нашого народу.

Пам’ятай же, сину, 
Що сказала мати, 
Посади калину
В себе біля хати.

 

Н. Лебідь

Калина пишним білим цвітом
Покрила квіти навесні.
А восени, як згасне літо, 
Дарує ягідки рясні.
Зриваймо кетяги калини, 
Не забуваймо лиш про те:
Калина – символ України, 
Калина – дерево святе.  

Вихователь: Тепер ви знаєте, чому калина- оберіг нашого народу. Вона несе добро і тепло рук дівчинки Калини.

                                                                 

                                               Завдання «Рима»

Що таке Україна?

За віконцем ……(калина),

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня …..(матусі),

Дужі руки у тата,

Під тополями …..(хата),

Під вербою криниця,

В чистім полі …..(пшениця),

Серед лугу лелека

І діброва….( далека).

(Видається слово.)

Фізкультхвилинка.

«Україно, ми твоя надія» (музичний супровід)

Одягну в неділю рано вишиту сорочку,

Вийду з хати закружляю весело в таночку.

Засміється, заспіває сонце над ланами,

Прийми землю калинову срібними піснями.

В кожнім серці синьоока мрія,

Що для тебе розквітає знов.

Україно, ми твоя надія,

Україно, ми твоя любов.

Ø Ознайомлення з народними оберегами - рушником і хлібом

Вихователь: А чи знаєте ви чому рушник, вишиванка вважається народним символом? Рушник від слова « рущ », « рушай» - стверджують наші прабабусі. Спочатку це був шмат полотна, який мати давала кожному з родини, хто рушав в далеку дорогу. Замотувала в нього хліб і казала: « На, рушай щасливо, благословляю ». Цей шмат полотна був витканий Матір'ю власноручно. Люди вірили, що через руки до речі передається те, чого воліла Мамина душа. Полотно, де кожної ниточки торкалася неньчина рука, мало заступити рідне чадо від усякого нещастя.  З ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, Прикривали хліб на столі. (Показ слайдів.)

Хліб- це теж оберіг. Запашний, рум’яний хліб випікали у печі. Подивіться, яка красива піч. Піч-це оберіг тепла і затишку. А вогонь у печі – це символ добрих і людяних стосунків усієї сім’ї, оберіг усієї родини. Люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і недоброго, наділяє її силою та здо ров’ям. Які приказки та прислів`я про хліб ви пам`ятаєте?

                                 

                                       Приказки і прислів`я про хліб.

Хліб - усьому голова.

Коли хліб на возі- не буде біди в дорозі.

Земля- матінка, а хліб- батечко.

Паляниця- хлібові сестриця.

(Видається слово.)

Вихователь: Перед тим як пекти хліб чепурили світлицю. Із словами «Бог на поміч » готувалося тісто. Вчинялося тісто в четвер, а пекти вже треба тільки в жіночий день - п'ятницю. В день коли пікся хліб, у сім'ї не повинно було бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник, зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов. На обід зі свіжим хлібом, як на свято збиралась вся сім'я. Батько різав хліб, притримуючи його лівою рукою і притискаючи до грудей. Різали хліб тільки до себе. Святим правилом було не залишати недоїдків.

Вихователь: Ось, бачите, який різний на смак хліб. Хоча і печиво, і пряник зроблені з одного і того ж самого борошна. Хліб, навіть черствий, не можна викидати, з нього можна робити сухарі.

(Складають прислів`я- «Без верби і калини нема України.») Чому так кажуть?

Вихователь:  Вся земля кохана в вербах і калинах,

                        В зелені і квітах, наче у вінках!

                        Не загине наша ненька-Україна,

                        Процвітай, наш краю, в славі у віках!

Ø Ознайомлення з народними оберегом – вишита сорочка

Для сучасної людини сорочка є предметом одягу та естетичним фактором. У давніші ж часи вона мала й певну магічну функцію. Увесь процес, пов'язаний з виготовленням сорочок, їх одяганням і носінням, супроводжувався цілісною системою чітко визначених дійств і обрядів, окремі елементи яких дійшли і до наших днів.

Згадаймо традиційне українське весілля. Для молодої було за святий обов'язок подарувати вишиту сорочку своєму судженому. При її пошитті користувалися визначеною системою оберегових функцій. Особливо це стосувалося нанесення узорів. Сідаючи за вишивання, дівчина зверталася до покро-вительки жіночої долі – святої П'ятнички – за поміччю, просячи у неї "спору й таланту".

Процес вишивання, як правило, супроводжувався наспівами. Вважалося, що вишиванка, виготовлена під мелодійний супровід, принесе її власникові довголіття, щасливі долю й подружнє життя. Але найбільше акцентувалася увага на оздобленні нагрудного розшиву. Це не лише естетичний момент – хоч і він має неабияке значення. Давні узори мали оберігати людину "від лихого ока" та чорних і злих духів. Цій меті слугували й мережки на кінцях рукавів та горловині.

Чітко визначалися й дні виготовлення сорочок. Найкращою дниною для шиття вважався четвер. Четвер є легким і вдатливим. Чи не тому в народі побутує народний вислів: "Доживеш до старості, якщо матимеш "четвергову сорочку". Годилося протягом дня покраяти і пошити "четвергову сорочку", на якій нав'язували чимало вузликів. За повір'ям такий виріб довго носитиметься, а його господар, якщо сорочки нікому не позичати, доживе до глибокої старості.

Це ж саме стосувалося заготівлі й виготовлення барвників. Трави й коріння, з яких робили фарбу для кольорування ниток, збирали в окремі свята, здебільшого напередодні Купала. Найкращим зелом вважалося те, яке брали до сходу сонця і в найглухіших хащах. Листя й коріння рвали не голіруч, а лише через полотнину.

Як бачимо, увесь технологічний процес, пов'язаний з вишивальни-цьким рукоділлям, співголосний із чіткими магічними обрядами. Всі вони несли захисні функції. Сорочки були як обрядово-святкові, так і буденні.

На особливу увагу заслуговує "вінчальна сорочка". Кожна дівчина заздалегідь запасалася нею: на полотні вишивала чимало узорів, барвистість мала уберегти молоду "від зурочин". "Вінчальну сорочку" зберігали протягом усього життя, зодягаючи її лише на великі свята чи урочисті події (коли віддавали заміж дочку чи одружували сина). Нерідко іменний виріб переходив у спадок дочкам або внучкам і вважався "найдорожчим приданим". Зазвичай, коли дівчина виходила заміж, то мала виготовити не менш 10-12 святкових і повсякденних сорочок, що засвідчувало її особливу вдатливість і працьовитість.

Чимало вірувань пов'язано із одяганням сорочки. Особливо це стосувалося дітей. У давні часи новонародженого пеленали в батьківський одяг, якщо це був хлопчик, то загортали його в старий убір тата, а коли дівчинка, то у мамин – "бо вони вже випробувані".

Широко побутують у народі такі прислів'я: "Тоді в домі Великдень, як сорочка біла", "Як неділя то і сорочка біла".

Сорочка, отже, традиційно виконувала подвійну функцію – побутову й оберегову. Всім нам відомий вислів, який дійшов з глибини століть: якщо людині порщастило уникнути явної небезпеки, то казали, що вона в сорочці народилася. Неважко здогадатися, що йдеться про охоронну роль традиційного виробу.

Ø Вірші про вишиванку

У СИНОЧКА Є СОРОЧКА

Леонід Куліш-Зіньків

У маленького синочка 
Гарно вишита сорочка. 
Є на ній всього потрошки: 
Житній колос і волошки, 
Зелень сонячних дібров 
І матусина любов.

Вишиванка

А. Загрудний

Я для братика Іванка
Вишивала вишиванку.
Квіточками вишила, 
Щоб цвіла як вишенька.
В цій сорочці наш Іванко
Буде сам, як вишиванка.

Вишиванка

В. Крищенко

Мама вишила мені 
Квітами сорочку. 
Квіти гарні, весняні:
- На, вдягай, синочку.
В нитці сонце золоте, 
Пелюстки багряні. 
Ласка мамина цвіте 
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму, 
Швидко одягнуся, 
Підійду і обійму 
Я свою матусю.

Вишиванка Назарчика

Є. Лещук

Вишивала молоденька 
Мати вишиванку, 
А синочок, як в’юночок, 
Біля неї зранку.
Усе в’ється, зазирає
Цікава дитина.
- Виший, мамо, на сорочці
Мені Україну.
Виший славних козаченьків
І квітів багато.
Одягу я ту сорочку
На велике свято!

3.   Заключна частина.

3.1. Узагальнююча бесіда. Підведення підсумків.

Вихователь: Чи сподобалась вам наша виховна година (картки: сонечко- сподобалась, хмарка- ні.)? Чому вона була присвячена?